2 жовтня, десята година вечора

Минулої ночі я спала, але без снів. Напевно, я заснула дуже міцно, бо не прокинулася, коли Джонатан прийшов лягти в ліжко. Але сон не відновив моїх сил, бо сьогодні я відчуваю жахливу слабкість і кволість. Учора весь день я намагалася читати або дрімала. Вдень містер Ренфілд спитав, чи може він побачитися зі мною. Бідолашний чоловік, він був дуже лагідний, а коли я виходила, він поцілував мою руку і закликав Господа послати мені свою благодать. Це справило на мене величезне враження. Я плачу, коли думаю про нього. Це моя нова слабкість, із якою треба бути обережнішою. Джон почуватиметься нещасним, якщо дізнається, що я плакала. Його й інших не було до обіду, а, повернувшись, вони мали стомлений вигляд. Я зробила все, що змогла, щоб підбадьорити їх, і вочевидь, мої зусилля пішли мені на користь, адже я забула про свою втому. По обіді вони відправили мене до ліжка і всі гуртом подалися надвір, як вони сказали, покурити, але я усвідомлювала, що вони хочуть поділитися тим, що сталося з кожним упродовж дня. За манерами Джонатана я визначила, що він має повідомити дещо важливе. Я зовсім не хотіла спати, хоча мала б, отож перш ніж вони вийшли, я попросила доктора Сьюарда дати мені трохи опіату, тому що погано спала попередньої ночі. Він був настільки добрий до мене, що приготував снодійний порошок і дав його мені, сказавши, що це мені не зашкодить, бо діє дуже м’яко… Я випила його і чекаю на сон, який поки що далеко. Сподіваюся, що не зробила помилки, бо коли сон почне загравати зі мною, прийде новий страх, що я вчинила дурницю, позбавивши себе можливості прокинутися, бо у мене таке відчуття, що вона мені може знадобитися… Але мене починає хилити на сон. На добраніч!

Розділ 20

Щоденник Джонатана Гаркера

1 жовтня, вечір

Я захопив Томаса Снеллінґа у нього вдома на Бетнел Ґрін, але, на жаль, він не міг нічого пригадати. Перспектива випити зі мною кухоль пива так звабила його, що він зарано напився. Однак від його дружини, яка мала пристойний вигляд, я довідався, що він був лише помічником Смоллета, котрий із них двох був відповідальний за роботу. Отже, я вирушив у Волворт і заскочив там містера Джозефа Смоллета вдома, вдягненого по-домашньому, за пізньою чашкою чаю без блюдця. Він виявився порядним розумним парубком і належить, я переконаний, до кваліфікованого і благонадійного типу робітників, та ще й має голову на плечах. Він усе пам’ятав про інцидент із ящиками. Витягнувши із якогось загадкового вмістища у верхній задній частині штанів страх який пошарпаний записник, увесь списаний напівстертими ієрогліфічними записами, зробленими товстим олівцем, він дав мені адресу призначення скринь. Він сказав, що шість скринь із повоза, які він забрав у Карфаксі, були доправлені на Кіксенд-стріт, 197, в Майл-енд-Нью Таун, а інші шість він відправив на Джамайка-лейн у Бермондсі. Якщо граф збирався розкидати ці свої жахливі схованки по всьому Лондону, то ці місця він обрав для початку, щоб потім збільшити їхню кількість. Систематичність, із якою це робилося, змусила мене подумати, що граф не хотів обмежувати себе двома районами Лондона. Зараз він тримався східної частини північного і південного узбереж, а також півдня. Певна річ, у своїх диявольських планах він навіть не збирався відмовлятися від півночі і заходу, не міг обійти увагою й Сіті — саме серце фешенебельної частини Лондона на заході й південному заході. Я повернувся до Смоллета і спитав його, чи може він щось повідомити про інші скрині, які були вивезені з Карфакса. Він відказав:

— Ви добре поставилися до мене, добродію (я-бо дав йому півсоверена), тому я розкажу вам усе, що знаю. Я чув, що чоловік на ім’я Блоксем оповідав чотири ночі тому в закладі на Пінчераллей, як він і його хлопці зробили важку роботу в старому будинку в Перфліті. Така робота нечасто трапляється; гадаю, що Сем Блоксем міг би сам розказати вам більше.

Я запитав у нього, де можна знайти цього Блоксема. Я пообіцяв хлопцеві, якщо він скаже мені адресу, то заробить іще півсоверена. Хлопець швидко проковтнув решту чаю, підвівся і сказав, що збирається розпочати пошуки Блоксема. Але у дверях він зупинився і мовив:

— Слухайте, добродію, ви мені тут ні до чого. Можливо, я швидко знайду Сема, а можливо, й ні. У будь-якому разі сьогодні він не буде налаштований розповісти вам багато. Сем — чоловік великого серця, коли зазирає у чарку. Якщо ви дасте мені конверт із маркою і напишете на ньому адресу, я з’ясую, де Сем перебуває, і сьогодні ж увечері напишу вам. Але будьте готові зустрітися із ним з самого ранку, бо він прокидається рано й одразу ж вирушає на роботу, і байдуже, скільки він випив напередодні ввечері.

Це була слушна пропозиція, тому одну з дівчаток відправили з пенні купити конверт і аркуш паперу, а решту вона візьме собі. Коли вона повернулася, я написав на конверті адресу, приклеїв марку і передав Смоллету, який знову віддано пообіцяв, що повідомить адресу, тільки-но з’ясує. Потому я поїхав додому. У будь-якому разі ми на вірному шляху. Сьогодні ввечері я стомився і хочу спати. Міна заснула швидко; вона занадто бліда зовні. У неї заплакані очі. Бідолашна моя кохана, не сумніваюся, що вона хвилюється через те, що нічого не знає, і це змушує її хвилюватися за мене та інших удвічі більше. Але так краще. Ліпше бути розчарованою і схвильованою зараз, ніж мати зіпсовані нерви потім. Лікарі мали рацію, коли наполягли на тому, щоб вона трималася подалі від цієї жахливої справи. Я маю бути твердим, бо цей особливий тягар — зберігати мовчання — ляже на мене. Я не повинен обговорювати з нею цю тему за жодних умов. Насправді завдання це буде неважким, врешті-решт вона й сама покинула обговорювати цю тему і вже не згадує ані про графа, ані про його вчинки відтоді, як ми ухвалили рішення стосовно неї.

2 жовтня, вечір

Довгий, виснажливий і тривожний день. З першою ж поштою я отримав конверт на своє ім’я із брудним шматком паперу всередині, на якому хтось написав простим олівцем як курка лапою: «Сем Блоксем, Коркранс, 4, двір Поттерсів на Бартер-стріт у Валворті. Спитати перевізника».

Я отримав листа, коли був ще у ліжку, тож піднявся так, щоб не розбудити Міну. Вона здавалася змученою, сонною, блідою і не зовсім здоровою. Я намагався не збудити її; коли я закінчу свої пошуки, я відправлю її назад в Ексетер. Як на мене, вона почуватиметься щасливішою у нашому власному домі, займаючись щоденною роботою, цікавою для неї, ніж перебуваючи тут серед нас, де легковажать з нею. Я побачився лише з доктором Сьюардом, і то хіба на мить, і розповів йому, де був, пообіцявши повернутися і розказати решті, тільки-но я щось з’ясую. Я поїхав до Валворта і довгенько попошукав, доки знайшов подвір’я Поттерсів. Мене ввела в оману вимова містера Смоллета, бо я питав про подвір’я Поутерсів замість Поттерсів. Однак, коли я знайшов подвір’я, то відразу помітив на ньому невеличкий будинок Коркранса.

Коли я запитав чоловіка, який відчинив двері, про «перевізника», він похитав головою і сказав: «Я не знаю такого. Таких тут нема. Ніколи в своєму бісовому житті не чув про такого. Не вірте нікому, тут нема такого, ні тут, ні деінде».

Я витягнув листа Смоллета і знову прочитав, і мені здалося, що урок, який я отримав стосовно вимови, шукаючи це подвір’я, може мені придатися.

— Ким ви працюєте? — спитав я.

— Перевозом, — відповів чоловік.

Я одразу ж збагнув, що на вірному шляху. Мене знову ввела в оману фонетична вимова. Монета у півсоверена привернула його прихильність до мене, і «перевоз» поділився інформацією. Я з’ясував, що після випитого вчора ввечері у Коркорані пива містер Блоксем прокинувся й о п’ятій годині ранку вирушив на роботу у Полар. Сусід не міг мені точно сказати, де розташоване місце роботи, але наскільки він пам’ятав, на якомусь новомодному складі. З цими мізерними відомостями я подався у Полар. Була вже дванадцята година, коли я отримав сякі-такі відомості щодо місцезнаходження будівлі. Я зайшов у їдальню, де обідали кілька робітників. Один із них припустив, що це, напевно, будова, зведена на Крос-Енджел-стріт — новий холодильний склад, бо саме до нього пасує термін «новомодний склад»; я негайно вирушив туди. Розмова з похмурим сторожем і ще похмурішим старшим робочим, які обидва отримали по монеті, як заведено, вивела мене на слід Блоксема. Я пообіцяв заплатити йому стільки, скільки він заробляє за день, якщо поставлю йому кілька питань приватного характеру, і він пішов до свого старшого спитати дозволу поговорити зі мною. Він був досить тямущим хлопцем, хоча й брутальним у розмові й манері триматися.